Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 лютого 2015 року Справа № 911/686/14

Вищий господарський суд України у складі: суддя Палій В.В. - головуючий (доповідач), судді Бенедисюк І.М. і Харченко В.М.

розглянув касаційну скаргу фізичної особи - підприємця ОСОБА_2, м. Ірпінь Київської області,

на рішення господарського суду Київської області від 08.10.2014

та постанову Київського апеляційного господарського суду від 11.12.2014

у справі № 911/686/14

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю спільного підприємства з іноземними інвестиціями "Украфлора" (далі - Товариство), м. Київ,

до фізичної особи - підприємця ОСОБА_2

(далі -Підприємець), м. Ірпінь Київської області,

про стягнення 143 528, 07 грн.

Судове засідання проведено за участю представників сторін:

позивача - Дубинська О.Г. -предст. (дов. від 20.02.2014)

відповідача - ОСОБА_2 -фізична особа -підприємець, ОСОБА_4 -предст. (договір від 19.12.2014)

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий господарський суд України

ВСТАНОВИВ:

Товариство звернулося до господарського суду Київської області з позовом про стягнення з Підприємця (з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог) 142 528,07 грн. заборгованості, яка виникла у зв'язку з неналежним виконанням Підприємцем зобов'язання з оплати товару, одержаного за видатковими накладними протягом 2012-2013 років.

Рішенням господарського суду Київської області від 08.10.2014 (судді Третьякова О.О. -головуючий, Антонова В.М., Черногуз А.Ф.), яке залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 11.12.2014 (судді Куксов В.В.- головуючий, Авдеєв П.В., Яковлєв М.Л.), позов задоволено повністю.

Прийняті судові рішення зі справи з посиланням, зокрема, на приписи статей 241, 509, 525, 526, 530, 692, 712 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статей 181, 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України) мотивовано неналежним виконанням Підприємцем зобов'язань з оплати товару, одержаного за видатковими накладними протягом 2012-2013 років.

У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України Підприємець просить судові рішення попередніх інстанцій зі справи скасувати з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції. Скаргу мотивовано прийняттям оскаржуваних судових рішень з порушенням норм матеріального та процесуального права.

У запереченні на касаційну скаргу Товариство просить судові акти попередніх інстанцій залишити без змін, а касаційну скаргу без задоволення.

Сторони відповідно до статті 1114 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) належним чином повідомлені про час і місце розгляду скарги.

Перевіривши на підставі встановлених попередніми судовими інстанціями обставин справи правильність застосування ними норм процесуального та матеріального права, заслухавши пояснення представників сторін, Вищий господарський суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з урахуванням такого.

Місцевим та апеляційним господарськими судами у справі, зокрема, встановлено, що:

- протягом 2012-2013 років Товариством поставлено Підприємцю квіти та супутні товари на загальну суму 268 741,76 грн.;

- Підприємцем одержаний товар оплачений частково у загальній сумі 126 213,69 грн. (у тому числі частково оплату здійснено після пред'явлення позивачем позову до суду).

Причиною виникнення спору зі справи є питання стосовно наявності чи відсутності підстав для стягнення з Підприємця заборгованості за поставлений товар.

Згідно з частиною першою статті 181 ГК України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Відповідно до частин першої, другої статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Як унормовано у частині першій статті 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Зі змісту наведеної норми вбачається, що за загальним правилом обов'язок покупця оплатити товар виникає після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього. Це правило діє, якщо спеціальними правилами або договором купівлі-продажу не встановлено інший строк оплати. Отже, обов'язок відповідача оплатити товар (з огляду на приписи статті 692 ЦК України) виникає з моменту його прийняття (аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду України від 30.09.2014 у справі № 927/1232/13).

Відповідно до статті 241 ЦК України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.

Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (приписи статей 525, 526 ЦК України).

Статтями 610, 612 ЦК України визначено, що невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) є порушенням цього зобов'язання; боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Місцевий та апеляційний господарські суди: повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх поданими сторонами доказами, яким надали необхідну оцінку, з дотриманням наведених норм матеріального та процесуального права, беручи до уваги виникнення між сторонами спору зобов'язальних правовідносин і умови їх виконання; встановивши факт поставки товару Підприємцю за видатковими накладними (на яких містяться відтиски печатки відповідача), здійснення відповідачем часткової оплати (у тому числі товару за тими накладними, щодо яких відповідачем заперечувався факт поставки) та прострочення виконання зобов'язання Підприємцем з оплати одержаного товару у строк, передбачений приписами частини першої статті 692 ЦК України, відсутність доказів оплати товару у повному обсязі, - дійшли обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позову.

Доводи Підприємця не спростовують висновків, викладених у оскаржуваних судових рішеннях попередніх інстанцій. При цьому в частині встановлення фактичних обставин справи та переоцінки наявних доказів касаційна скарга не відповідає вимогам статті 1117 ГПК України стосовно меж перегляду справи в касаційній інстанції.

Посилання Підприємця на приписи Закону України "Про бухгалтерський облік та бухгалтерську звітність України" Вищий господарський суд України відхиляє як безпідставні, оскільки, зважаючи на предмет даного законодавчого акту (преамбулу) спірні правовідносини не є предметом регулювання даного Закону.

Таким чином, рішення місцевого господарського суду та постанова апеляційного господарського суду зі справи відповідають встановленим ними фактичним обставинам, прийняті з дотриманням норм матеріального і процесуального права та передбачені законом підстави для їх скасування відсутні.

Керуючись статтями 1117, 1119-11111 ГПК України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Рішення господарського суду Київської області від 08.10.2014 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 11.12.2014 зі справи № 911/686/14 залишити без змін, а касаційну скаргу фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 - без задоволення.

Суддя В. Палій

Суддя І. Бенедисюк

Суддя В. Харченко